Основні поняття / Grundbegriffe:
Кількість голосних (довгота голосних). В німецькій мові існують довгі і короткі голосні. Довгота голосного є фонематичною, тобто має семантико розрізнювальне значення: Staat [∫ta:t] – держава, Stadt [∫tat] – місто. У відкритих та у позиційно закритих складах голосні довгі, у закритих складах – короткі / Quantität der Vokale (Vokaldauer). Es gibt im Deutschen lange und kurze Vokale. Die Vokaldauer ist phonematisch, d.h. bedeutungsunterscheidend: Staat [∫tat] – Stadt [∫tat]. In den offenen und den positionsgeschlossenen Silben ist der Vokal lang, in den geschlossenen – kurz.
Характеристика складу. Склад – це фонетична єдність. Склади утворюють звукову форму слова. Склади німецької мови містять один голосний (A-da) або поєднують голосний з одним або декількома приголосними (tan-zen). Якщо склад закінчується на голосний, він є відкритим (da, sah, Na-se). Склад з одним або декількома приголосними на кінці є закритим (lan-den). Якщо закритий склад внаслідок граматичних змін може бути відкритим, він є позиційно закритим (Tat: Ta-ten; Zahl: Zah-len). / Charakter der Silbe. Die Silbe ist eine phonetische Einheit. Aus den Silben setzt sich die Lautform der Wörter zusammen. Deutsche Silben können aus einem Vokal (A-da) bestehen oder aus der Verbindung eines Vokals mit einem bzw. mehreren Konsonanten (tan-zen). Wenn die Silbe auf einen Vokal ausgeht, ist sie offen (da, sah, Na-se). Die Silben mit einem oder mehreren Konsonanten am Ende sind geschlossen (lan-den). Wenn eine geschlossene Silbe bei der grammatischen Veränderung des Wortes offen wird, nennt man sie positionsgeschlossen (Tat: Ta-ten; Zahl: Zah-len).
Сильний (твердий) приступ голосних. На початку слова або морфеми голосні німецької мови вимовляються з новим приступом, тобто, з легким вибуховим звуком. Змикання голосових зв’язок проривається повітряним потоком і при цьому виникає своєрідне клацання (Knacklaut), напр.: [‘an]. / Neueinsatz (fester Einsatz). Im Anlaut des Wortes und des Morphems werden die deutschen Vokale mit einem neuen Einsatz gesprochen, d.h. mit einem leichten Sprenggeräusch. Der Verschluss der Stimmlippen wird durch den Luftstrom gesprengt und es entsteht dabei ein knackender Ton (Knacklaut), z.B. [‘an].
Відступ голосних. Короткі голосні німецької мови вимовляються з різким відступом, тобто, коливання голосових зв’язок різко обривається і наступний приголосний приєднується до голосного. Довгі голосні вимовляються не з таким сильним відступом, проте цей відступ не такий слабкий як в українській мові. / Absatz der Vokale. Die deutschen kurzen Vokale spricht man mit einem starken Absatz aus, d.h. die Schwingungen der Stimmbänder werden scharf abgebrochen und der nachfolgende Konsonant schließt sich dem Vokal fest an. Die langen Vokale werden mit einem weniger starken Absatz ausgesprochen, aber dieser Absatz ist nicht so lose und locker wie im Ukrainischen.
Придих (аспірація). Німецькі глухі приголосні [p], [t], [k] артикулюються з більшим м’язовим напруженням ніж в українській мові. Завдяки цьому при вимові цих приголосних на початку і в кінці слова виникає особливий вибуховий звук – придих. / Behauchung (Aspiration). Die deutschen stimmlosen Konsonanten [p], [t], [k] werden mit einer größeren Muskelspannung artikuliert als im Ukrainischen. Dadurch entwickelt sich bei der Aussprache dieser Konsonanten im An- und Auslaut ein besonderes Sprenggeräusch, das Behauchung heißt.
Веляризація (вокалізація). Підйом задньої частини спинки язика у напрямку заднього м’якого піднебіння. / Velarisierung (auch Vokalisierung). Hebung der Hinterzunge zum weichen Gaumen (Velum).
Словесний наголос. Наголос визначається ритмічним і тональним виділенням складу в слові. У простих німецьких словах наголос як правило припадає на перший кореневий склад. / Der Wortakzent. Die rhythmische und tonale Wortbetonung wird durch die Hervorhebung einer Silbe im Wort bestimmt. In einfachen deutschen Wörtern liegt der Wortakzent in der Regel auf der ersten Stammsilbe. z.B. Anna [“ana], Laden [l’a:dən], tanzen [‘tantsən].
Інтонація – це ритмічне і тональне оформлення синтаксично пов’язаних між собою слів до вислову. Інтонація є найважливішою ознакою речення та визначає його тип відповідно до комунікативної мети, напр. питання, повідомлення, спонукання. / Die Intonation ist die rhythmische und tonale Gestaltung der syntaktisch verbundenen Wörter zu einem Ausspruch. Die Intonation ist eines der wichtigsten Merkmale des Satzes und bestimmt seine Art entsprechend dem kommunikativen Ziel, z.B. Frage, Mitteilung, Aufforderung.
Фразовий (логічний) наголос – наголошення найважливішого за значенням слова в реченні. Наголошений склад (Schwerpunktsilbе) утворює головний момент висловлювання і називається фразовим наголосом. Фразовий наголос позначають [ ” ], напр.: Anna “tanzt [‘ana “tant]. / Der Satzakzent ist die Hervorhebung des sinnwichtigsten Wortes im Satz. Die betonte Silbe des sinnwichtigsten Wortes bildet den Schwerpunkt der Aussage, sie wird Schwerpunktsilbe genannt und trägt den Satzakzent. Die Hauptbetonung im Satz bezeichnet man mit [ ” ], z. B. Anna “tanzt [‘ana “tant].
Інтонування (мелодика) – це зміна висоти голосового тону при вимові окремих складів та синтагм. Розрізняють чотири висоти тону: високий тон, середній, нейтральний, низький. / Die Tonführung (die Melodie) ist die Veränderung der Stimmhöhe bei der Aussprache einzelner Silben und Syntagmen im Satz. Für das Sprechen unterscheidet man vier Tonhöhen: Hochstufe, Mittelstufe, Neutralstufe, Tiefstufe.
Зміна тону – це швидка зміна висоти тону голосу у найважливішому наголошеному складі. Зміна тону відбувається в реченні з одного тону до іншого та утворює мелодійний пік у порівнянні зі складами з другорядним наголосом та ненаголошеними складами. Розрізняють зниження тону голосу (Fallton) і підвищення тону голосу (Steigton). / Der Tonbruch ist eine schnelle Veränderung der Tonhöhe in der hauptbetonten Schwerpunktsilbe. Der Tonbruch erfolgt im Satz von einer Stufe zur anderen und bildet einen melodischen Gipfel im Vergleich zu den anderen neben- bzw. unbetonten Silben der Aussage. Man unterscheidet fallende (Fallton) und steigende (Steigton) Tonbrüche.
Зниження тону виражає відносно завершену думку. Зміна висоти тону голосу головного наголошеного складу (Schwerpunktsilbe) відбувається з середнього тону до низького. Таку зміну позначають дугою. Всі склади після головного наголошеного складу вимовляються у тоні, що знижується до низького тону. Ненаголошені склади позначаються [ . ]; наголошені [ _ ]. / Der Fallton drückt einen relativ abgeschlossenen Gedanken aus. Die Veränderung der Sprechtonhöhe der hauplbetonten Silbe (Schwerpunktsilbe) erfolgt von der Mittelstufe zur Tiefstufe. Man bezeichnet diese Veränderung mit einem Bogen. Alle Silben nach der Schwerpunktsilbe werden beim fallenden Tonbruch auf der Tiefstufe gesprochen. Die unbetonten Silben bezeichnet man mit [ . ]; die betonten Silben mit [ _ ]. [2, с. 11 – 12]
Завершальна інтонація служить для оформлення розповідних речень. У головному наголошеному складі відбувається зниження тону. Таким чином у реченні підкреслюється нове. Інтонаційно речення структуроване так: початок речення (Vorlauf), головна частина (Volllauf), заключна частина (Nachlauf). Початок речення утворюють всі ненаголошені склади до першого наголошеного. Головна частина починається з першим наголошеним складом у середньому тоні і завершується головним наголошеним складом у низькому тоні. Заключну частину утворюють усі склади після головного наголошеного складу. Вони вимовляються в низькому тоні. Початок речення може бути відсутнім. Тоді речення починається з головної частини. / Die terminale Satzintonation dient zur Gestaltung der Aussagesätze. Die Schwerpunktsilbe spricht man dabei im Fallton aus. Dadurch wird das Neue im Satz hervorgehoben. Intonatorisch wird der Satz in Vorlauf, Volllauf und Nachlauf strukturiert. Den Vorlauf bilden alle unbetonten Silben vor der ersten betonten. Sie werden in der Neutralstufe gesprochen. Der Volllauf beginnt mit der ersten betonten Silbe in der Mittelstufe und endet mit der Schwerpunktsilbe in der Tiefstufe. Den Nachlauf bilden alle Silben nach der Schwerpunktsilbe. Sie werden in der Tiefstufe gesprochen. Der Vorlauf kann fehlen. Dann beginnt der Satz mit Vollauf.
Придих. Придих (аспірація) глухих приголосних [p], [t], [k] залежить від їх позиції в слові. З сильним придихом приголосні [p], [t], [k] вимовляються: 1) перед наголошеним голосним на початку складу (Pute, Tulpe, kämpfen); 2) після наголошеного голосного у кінці слова (Tag, Kalb). У ненаголошених складах і перед редукованим голосним приголосні [p], [t], [k] отримують слабкий придих, напр.: Palast, Tablette. Перед вибуховими приголосними та фрикативними звуками, а також після [s] і [ʃ] приголосні [p], [t], [k] вимовляються без придиху: Oktober, Arbeit suchen, spät, Stuhl, einen Tisch kaufen / Behauchung. Die Behauchung (Aspiration) der stimmlosen Konsonanten [p], [t], [k] ist von ihrer Position im Wort abhängig. Sie werden am stärksten behaucht: 1) vor betontem Vokal im Anlaut einer Silbe (Pute, Tulpe, kämpfen); 2)nach betontem Vokal im Wortauslaut (Tag, Kalb). In unbetonten Silben und vor dem reduzierten Vokal werden sie schwach behaucht, z.B. Palast, Tablette. Vor Verschluss- und Engelauten sowie nach [s] und [ʃ] werden sie nicht behaucht: Oktober, Arbeit suchen, spät, Stuhl, einen Tisch kaufen.
Закон кінця слова. У німецькій мові дзвінкі приголосні оглушуються у кінці складу та слова: und [‘unt], Flug [flu:k], Lob [lo:p]. Проте існують декілька виключень, напр.: neblich [b], niedrig [d], Gegner [g], regnen [g] та ін. Auslautgesetz. Im Deutschen werden die stimmhaften Konsonanten im Silben- und Wortauslaut stimmlos ausgesprochen: und [‘unt], Flug [flu:k], Lob [lo:p]. Es gibt aber einige Ausnahmen, z.B. neblich [b], niedrig [d], Gegner [g], regnen [g].
Часткове оглушення приголосних. Німецькі дзвінкі приголосні вимовляються після глухого приголосного у кінці слова та складу після глухого приголосного або після довгої паузи менш дзвінко ніж у середині слова між двома голосними (das Bett, Sand – lesen). У транскрипції часткове оглушення позначається знаком [‘], (апострофом після приголосного або крапкою над буквою) напр.: [das b’et] / Halbstimmhaftigkeit. Die deutschen stimmhaften Konsonanten werden im Wort- und Silbenanlaut nach einem stimmlosen Konsonanten oder nach einer langen Pause weniger stimmhaft ausgesprochen als im Inlaut zwischen zwei Vokalen. In der Lautschrift wird die Halbstimmhaftigkeit mit dem Zeichen [‘]. markiert. z.B. [das b’et].
Палаталізація (пом’якшення приголосних). Пом’якшення приголосних, яке виникає внаслідок підняття середньої частини язика до твердого піднебіння (Palatum). На відміну від української мови палаталізація як фонематична (смислорозпізнавальна) особливість не притаманна системі німецьких приголосних. Але як артикуляційне явище вона частково проявляється тоді, коли приголосні [k], [g] пом’якшуються у поєднанні з голосними переднього ряду, напр.: kann – Kind. / Palatalisierung. Die Palatalisierung der Konsonanten entsteht durch die Hebung der Mittelzunge zum harten Gaumen (Palatum). Im Unterschied zum Ukrainischen ist die Palatalisierung als phonematisches (bedeutungsunterscheidendes) Merkmal dem deutschen Konsonahtensystem ganz fremd. Aber als artikulatorische Erscheinung kommt sie teilweise vor, wenn die Konsonanten [k], [g] in Verbindung mit Vokalen der vorderen Reihe erweicht werden, z.B. kann – Kind.
Інтонація у додаткових запитаннях. Додаткові запитання – це питальні речення з питальним словом. У німецькій мові такі речення вимовляються як правило з завершальною інтонацією (порівняйте з окличними реченнями). Початок речення вимовляється у нейтральному або середньому тоні, заключна частина речення – у низькому тоні. Фразовий наголос припадає на найважливіше за смислом слово і залежить від ситуації мовлення. Додаткові запитання іноді можуть ставитися особливо ввічливо і дружньо. Тоді наголошений склад ключового слова вимовляється з підвищенням тону голосу. Тон змінюється з нейтрального рівня до середнього. Тональність всіх складів заключної частини речення підвищується. / Intonation der Ergänzungsfragen. Ergänzungsfragen sind Fragesätze mit Fragewort. Die deutschen Ergänzungsfragen spricht man in der Regel mit terminaler Intonation (Vergleich Aussagesätze!). Den Vorlauf des Satzes spricht man in der Neutral- oder Mittelstufe und den Nachlauf in der Tiefstufe. Die Hauptbetonung liegt auf dem sinnwichtigsten Wort und bezieht sich auf die Situation der Rede. Ergänzungsfragen können manchmal besonders höflich und freundlich gestellt werden. In diesem Fall spricht man die Schwerpunktsilbe im Steigton. Der Ton verändert sich von der Neutralstufe zur Mittelstufe. Die Tonführung aller Nachlaufsilben steigt kontinuierlich weiter an.
Асиміляція – уподібнення приголосних у мовленнєвому потоці. Для німецької мови характерною є асиміляція за глухістю. Існує два типи асиміляції: регресивна асиміляція, напр.: selbst [zelpst], du sagst [du ‘za:kst]; прогресивна асиміляція, напр.: das Buch [das ‘bu:x], etwas [“etvas], antworten [“antfɔrtən]. Прогресивна асиміляція – це часткова асиміляція. Наступний дзвінкий приголосний вимовляється приглушено. Часткова прогресивна асиміляція за глухістю позначається [ ° ] або [ o ], в залежності від графічної форми знака. / Assimilation ist die Angleichung der Konsonanten im Redestrom. Für die deutsche Sprache ist die Assimilation nach der Stimmlosigkeit charakteristisch. Man unterscheidet folgende Arten der Assimilation: regressive Assimilation, z. B. selbst [zelpst], du sagst [du ‘za:kst]; progressive Assimilation, z. B. das Buch [das ‘bu:x], etwas [“etvas], antworten [“antfɔrtən]. Die progressive Assimilation ist eine teilweise Assimilation. Der nachstehende stimmhafte Konsonant wird halbstimmhaft gesprochen. Die Halbstimmhaftigkeit bezeichnet man mit [ ° ] oder [ o ], je nach der graphischen Form des Zeichens. [1, с. 33 – 34]
Інтонація у спонукальному реченні подібна до інтонації у розповідному реченні. Для головного наголошеного складу характерним є підвищення і зниження тону. Спонукальне речення відрізняється від розповідного конфігурацією тону (підвищення – зниження), більшим тональним інтервалом і підвищеною інтенсивністю. Початок речення вимовляється у нейтральному тоні, заключна частина – у низькому тоні. / Die Intonation des Aufforderungssatzes ist der des Aussagesatzes ähnlich. Für die hauptbetonte Silbe ist der steigende Fallton kennzeichnend. Der Aufforderungssatz unterscheidet sich von dem Aussagesatz durch eine steigend-fallende Tonkonfiguration, ein größeres Tonintervall und eine erhöhte Intensität. Der Vorlauf wird im Neutralton und der Nachlauf im Tiefton gesprochen.
Питальна інтонація з підвищенням тону голосу. Такою інтонацією оформлюються загальні запитання. Загальні запитання – це питальні речення без питального слова, які вимагають рішення (ja oder nein). Для інтонації таких речень характерним є зниження – підвищення тону. Тон починає знижуватися у нейтральному рівні, після чого піднімається до високого рівня. Початок речення вимовляється у середньому тоні, а потім тон поступово підвищується. Характерним для заключної частини речення є підвищення тону у заключних складах. / Die interrogative Satzintonation ist die Intonation mit der steigenden Melodieführung. Mit dieser Intonation werden Entscheidungsfragen dargestellt. Entscheidungsfragen sind Fragesätze ohne Fragewort und erfordern eine Entscheidung (ja oder nein). Für die interrogative Intonation ist der fallend-steigende Tonverlauf charakteristisch. Der Fallton liegt in der neutralen Stufe, und dann steigt er bis zur hohen Tonstufe. Der Vorlauf beginnt in der Mittelstufe und hat einen allmählichen gleitenden Tonabstieg. Charakteristisch für den Nachlauf ist der Tonanstieg der Nachlaufsilben.
Складні й похідні слова мають два наголоси: головний і другорядний. Головний наголос звичайно припадає на першу складову частину, другорядний – на другу. / Zusammengesetzte und abgeleitete Wörter haben zwei Betonungen: eine Haupt- und eine Nebenbetonung. Die Hauptbetonung fällt gewöhnlich auf die erste Komponente, die Nebenbetonung auf die zweite.
Мелодика простих речень, присудки яких мають відокремлювані префікси. У дієсловах з відокремлюваними префіксами ab-, an-, auf-, aus-, bei-, ein- mit-, nach-, vor-, weg- та ін. головний наголос [‘] припадає на префікс, а другорядний наголос – на перший кореневий склад, напр.: ‘abgeben [“ap˛ge:bən]. Якщо дієслово виражає в реченні нове, то на префікс припадає фразовий наголос. Якщо нове виражає інше слово в реченні, то фразовий наголос припадає на нього, і тональність префікса зливається з тональністю заключної частини речення. / Intonation der einfachen Sätzen, deren Prädikate trennbare Präfixe haben. In den Verben mit trennbaren Präfixen ab-, an-, auf-, aus-, bei-, ein-, mit-, nach-, vor-, weg- u.a. ist das Präfix hauptbetont [‘] und die erste Stammsilbe des Verbs nebenbetont, z. B.: ‘abgeben [“ap˛ge:bən]. Wenn das Verb das Neue im Satz ausdrückt, so bekommt das Präfix die Hauptbedeutung. Wenn aber ein anderes Wort das Neue im Satz ausdrückt, so trägt es die Hauptbedeutung und das Präfix gehört zum Nachlauf.
Відповідь на загальне запитання як правило починається або зі стверджувальної частки „Ja”, або із заперечення „Nein”. Вони утворюють самостійні синтагми і вимовляються зі зниженням тону. / Die Antwort auf eine Entscheidungsfrage wird üblicherweise entweder mit der zustimmenden Partikel „Ja” oder mit der verneinenden „Nein” eingeleitet. Sie bilden ein selbständiges Syntagma und werden im Fallton gesprochen.
Альтернативні запитання – це подвійні запитання. Вони поєднують між собою два загальних питання. Перша частина подвійного запитання вимовляється з підвищенням тону, друга частина – зі зниженням. / Alternative Fragen sind Doppelfragen. Sie verbinden miteinander zwei Entscheidungsfragen. Der erste Teil einer Doppelfrage wird im Steigton gesprochen, den zweiten Teil spricht man im Fallton.
Мелодика розповідних і питальних речень з однорідними членами речення. Однорідні члени речення наголошуються однаково, утворюють самостійні синтагми і вимовляються з підвищенням тону (з прогресивною інтонацією). Останній член речення вимовляється зі зниженням тону (з регресивною інтонацією). / Intonation der Aussage- und Fragesätze mit gleichartigen Satzgliedern. Die gleichartigen Satzglieder erhalten gleich starke Betonung und bilden selbständige Syntagmen. Man spricht sie mit steigender Tonführung. Sie werden als weiterweisende (progrediente) Redeabschnitte angesehen. Das letzte Satzglied wird mit fallendem Tonverlauf gesprochen.
Мелодика слів автора. Слова автора вводять пряму мову. Інтонація слів автора залежить від їх позиції в реченні. У позиції перед прямою мовою тон підвищується. У позиції після прямої мови інтонація залежить від тональності прямої мови: при зниженні тону слова автора вимовляються в низькому тоні, при підвищенні – з підвищенням тону. Тональність слів автора схожа на конфігурацію тону першої частини прямої мови. / Intonation im Einführungssatz. Der Einführungssatz leitet direkte Rede ein. Seine Intonation ist von der Position im Satz abhängig. Vordersätze werden gewöhnlich mit steigendem Tonverlauf gesprochen. Die Intonation der nachgestellten Einführungssätze hängt vom Tonverlauf der direkten Rede ab. Beim Fallton wird der Einführungssatz im Nachlauf gesprochen, beim Steigton mit steigender Tonführung. Die Tonkonfiguration in den eingeschalteten Einführungssätzen ähnelt dem Tonverlauf im ersten Teil der direkten Rede.
Мелодика окличних речень. Окличні речення виражають різноманітні людські почуття: радість, обурення, гнів, здивування тощо. Їм притаманне підвищення висоти тону і сильні фразові наголоси. Останні склади окличного речення вимовляються у вищій тональності ніж останні склади розповідного речення. Заключна частина не досягає низького тону. / Intonation der Ausrufesätze. Die Ausrufesätze drücken verschiedene menschliche Gefühle aus: Freude, Empörung, Zorn, Staunen u. a. m. Sie zeichnen sich durch höhere Stimmlage und stärkere Satzakzente aus. Die letzten Silben eines Ausrufs liegen meistens höher als die der Aussagen. Der Nachlauf erreicht nicht die Tiefstufe.
Мелодика складного речення. Головне і підрядне речення утворюють дві самостійні синтагми. Перша синтагма вимовляється з прогресивною інтонацією, друга – з регресивною. Intonation im Satzgefüge. / Hauptsatz und Nebensatz bilden immer zwei selbständige Syntagmen. Das erste Syntagma wird mit der progredienten Intonation gesprochen, das letzte mit der terminalen.